Усний
журнал
«Слово рідне, думо Кобзарева! Ви окраса й суть мого життя»
Сценарій заходу
Учень 1:
Щовесни, коли тануть
сніги
І на рясті просяє
веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять
Шевченка.
Кобзарем його ми звемо.
Так від роду і до роду
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу.
Чисту матір і дитину
Він прославив серцем
чистим,
Всю осяяв Україну
Поглядом він променистим.
Благословен той день і
час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими, босими ногами
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами сльозами.
Бібліотекар:
Тарас Шевченко!.. Це ім’я дорогоцінною перлиною виблискує у золотій
скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури
геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими
титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Пушкін і Толстой, Бальзак і Гюго,
Міцкевич і Бернс, чия
мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства.
Сьогодні з метою вшанування пам'яті Великого Кобзаря та розкриття глибини його життя та творчості ми перегорнемо сторінки усного журналу: «Слово рідне, думо Кобзарева, ви окраса й суть мого життя» та ознайомимося з основними періодами життєвого шляху Т.Г.Шевченка.
Учасник 1:
Дитинство та
юнацькі роки Т.Шевченка
Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня
за новим стилем) 1814 р. у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської
губернії (нині Звенигородський район Черкаської області) у родині Григорія
Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко.
Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал-лейтенанта
Василя Васильовича Енгельгардта – поміщика, що володів 50 тис. кріпаків і був
власником близько 160 тис. десятин землі. До володінь Енгельгардта належали
також села Моринці і Кирилівка, де проходило дитинство малого Тараса.
Через рік після народження Тараса родина переїздить із
Моринців до Кирилівки. У родині, крім Тараса, було 6 дітей – старші сестри
Катерина та Марія, брат Микита, молодші сестри Ярина, Марія, брат Йосип. У 1843
року Шевченко змалює хату у Кирилівці, де провів своє дитинство.
У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи до
кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана.
В 1823, коли Тарасу було дев'ять років, померла мати.
Батько одружився в друге на Оксані Терещенко, яка сиріт не взлюбила.
В 1825 році помер і батько Тараса. Залишившись сиротою,
малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, що став опікуном сиріт. Тут йому
довелося пасти свині, працювати разом з наймитами. Тарас не витримує такого
життя і переходить школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського,
де його життя було напівголодним. Звідти він тікає у Лисянку до
диякона-живописця. Тут йому довелось великими відрами носити воду із річки
Тікач і розтирати фарби. На четвертий день Тарас утікає у село Тарасівку до
дяка-маляра, але дяк відмовив йому. Втративши надію стати маляром Тарас
повертається до Кирилівки і пасе громадську череду. У 1827 році Шевченко
наймитував у кирилівського священника Григорія Кошиця.
Інсценування 1: Малий Тарас.
Лунає музика. Заходить жінка, одягнена в селянський одяг,
несе запалену свічку, ставить на столик. До неї підходить хлопчик.
Хлопчик. Матусю, а правда, що небо
на залізних стовпах тримається?
Мати. Так, синочку, правда.
Хлопчик. А чому так багато зірок на
небі?
Мати. Це оли людина на світ
приходить, Бог запалює свічку, і горить та свічка, поки людина не помре. А як
помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик. Бачив, матусю, бачив.
Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати. Бо коли людина зла,
заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить
їм добро, тоді свічечка такої людини
світить ясно і світло.
Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я
хочу, щоб моя свічечка світила.
Мати. Старайся, мій хлопчику. А
зараз час відпочивати. Завтра до школи.
Хлопчик. Але ж… Наш вчитель,
дяк… Він мене лупцює, та ще й завжди на
підпитку. Хіба то гарно?
Мати. Терпи, Тарасику. Треба,
серденько, вчитися. Може, колись і з нас будуть люде.
Учасник 2:
З ранніх років Тарас цікавився народною творчістю, у дяків
він навчився читати і писати. Рано виявився у хлопця хист до малювання, який
помітив маляр з села Хлипнівці, але Тарасу було вже чотирнадцять років і його
зробили козачком Енгельгардта.
Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко
виїздить до міста Вільно. Помітивши нахил козачка до малювання Енгельгардт
віддає Тараса вчитися до досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса.
У 1831 році сімнадцятирічний Шевченко приїздить до
Петербурга, куди було переведено Енгельгардта. У 1832 році Енгельгардт
законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву – різних живописних справ
майстру.
У 1836 році Шевченко у складі артілі Ширяєва розписує
театр у Петербурзі. У цьому ж році він знайомиться з учнем Академії мистецтв
Іваном Сошенком. Пізніше відбувається знайомство художника-кріпака з Гребінкою,
Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим.
У лютому 1837 року Товариство заохочення художників
дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи.
У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського,
який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено
Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була
вручена Жуковським відпускна.
Перегляд фільму: Дитячі роки
Шевченка
Учасник 3:
Життя і творчість перед
засланням (1843-1847)
Минуло чотирнадцять років з часу, коли Шевченко виїхав з
України. 19 травня 1843 року Шевченко разом з Гребінкою їде на Україну.
Зупинився Шевченко в Качанівці, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет
виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам'яток. Під час
перебування у Києві він познайомився з Михайло Максимовичем, П.О.Кулішем та з
художником Сенчило-Стефановським, з яким вони у 1846 брали участь у розкопках
могили Переп'ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в
«Убіжище» біля Пирятина, а звідти до Мойсівки (тепер Мосівка Драбівського
району на Черкащині), де знайомиться з О.Капністом, П.Я.Лукашевичем. Разом з
ним Шевченко побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову
приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села
Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 в селі Березівка письменник побував
у П.Я.Лукашевича. У вересні Шевченко відвідує Кирилівку, зустрічається з братами
і сестрами, виконує малюнок «Хата батьків Т.Г.Шевченка в с.Кирилівці». На
Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів
«Живописна Україна».
З Кирилівки їде на Березань, де пише вірш «Розрита могила».
Деякий час поет живе в Ісківцях у Афанасієва-Чужбинського, робить спроби
перекладати твори польського поета. З жовтня 1843 Шевченко живе переважно в
Яготині у Рєпніних. Тут Шевченко робить на замовлення дві копії портрета
М.Рєпніна, малює дітей В.Рєпніна, автопортрет. Пише поему «Тризна», яку
присвячує Варварі Рєпніній. Тут він знайомиться з сестрами Псьол.
Учасник 4:
Із Яготина поет їздив у Лубни, Пирятин, Березову Рудку,
Ковалівку. Залишивши Яготин, Шевченко відвідав Мойсівку, побував у Я.Бальмена у
Линовиці, де бачив альбом «Вірші Тараса Шевченка», переписаний латинським алфавітом
та ілюстрований Я.Бальменом і художником М.Башиловим. Побував Шевченко у селі
Турівці в маєтку М.Маркевича.
Відвідав Київ і на початку 1844 виїхав до Москви. Тут він
знайомиться з істориком О.М.Бодянським, Шафариком, зустрівся з Щепкіним. Пише
поезію «Чигирине, Чигирине...». Із Москви Шевченко виїхав до Петербургу.
У лютому Шевченко повертається до Петербурга, щоб закінчити
навчання в Академії мистецтв. У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск
«Живописной України», до якого увійшли шість офортів: «У Києві», «Видубецький
монастир у Києві», «Старости», «Судня рада», «Дари Богданові і українському
народові», «Казка».
У березні 1845 Шевченко закінчив навчання в Академії
мистецтв, та йому було присвоєно звання «некласного художника».
У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де
зустрічається з Щепкіним, Бодянським.
Учасник 5:
У квітні 1845 року Шевченко приїздить на Україну, щоб
постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрічається з
Максимовичем. Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення
зарисувати історичні пам'ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У
Густинському монастирі виконує кілька малюнків. У середині серпня Шевченко
приїздить до Переяслава, де змальовує ряд пам'яток.
У вересні 1845 гостює у Кирилівці.
На початку жовтня Шевченко приїхав у Миргород. Тут він
написав поезії «Не женися на багатій...», «Не завидуй багатому...» та містерію
«Великий льох». У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми
«Наймичка», «Кавказ», вступ до поеми «Єретик». Завершені твори 1843-1845 років
Шевченко об'єднав у альбом «Три літа».
Наприкінці листопада поет їздив до Києва. Незабаром його
офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії. В кінці
грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава. Тут він написав «Заповіт».
В січні-лютому поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві. Він
познайомився з членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком,
Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся з Білозерським.
У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати
перекази і пісні та описувати історичні пам'ятки. У кінці жовтня повернувся до
Києва. Наприкінці березня 1847 почались арешти членів Кирило-Мефодіївського
товариства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі,
коли він повертався до Києва. В нього відібрали збірку «Три літа».
Учень 3. Читання поезії «Заповіт»
напам’ять. Показ презентації до вірша «Заповіт» із виконанням
пісні на слова вірша Борисом Гмирею.
Учасник 6:
Життя
і творчість останніх років
В 1861 році Шевченко видав підручник для недільних шкіл,
назвавши його «Букварь южнорусский». Поет дбав про поширення освіти серед
народу.
На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше. 13
січня він одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу
«Основа», де на перших десяти сторінках вміщено його поезії під назвою
«Кобзар». У рецензії «Современника» на цей номер журналу підкреслено першорядну
роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. В
своєму останньому вірші «Чи не покинуть нам, небого» поет висловив впевненість,
що його творчість не потоне в річці забуття.
10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас
Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено
промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на
Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка одразу ж почали клопотати,
щоб виконати поетів заповіт і поховати його на Україні. 26 квітня 1861 року
домовину з тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли
кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його
перенесли на пароплав «Кременчуг». 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут на
Чернечій (тепер Тарасова) горі поета поховали. Над ним насипали високу могилу,
вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.
Учасник 6:
Шевченко
і Бровари
Великий син України Тарас Шевченко часто відвідував Бровари, знав
жителів, спілкувався з ними, бував у них, а згодом згадував у своїх творах.
Дослідниками віднайдено згадки про Бровари у 5 творах поета.
Вперше Тарас проїздив через містечко у 15 років у валці дворових поміщика
Павла Енгельгардта до Вільно. Про що зазначено в історичних довідках: по дорозі
«...от Киева до Броваров, до устойства шоссе, дорога пролегала по болотистым и
песчаным местам, так что в сухое время от глубоких и сыпучих
песков, а в сырое от топких болот переезд был сопряжен всегда с большими
затруднениями…».
Відпочиваючи у Броварах, майбутній поет розглядав богомільний люд, що
йшов на прощу до Київських монастирів, побачивши жінку , яка мандрувала з сином на
Московщину, він згодом відтворив у своїй «Катерині»:
Заплакала, пішла шляхом
В Броварах спочила
Та синові за гіркого
Медяник купила.
Довго, довго сердешная
Все йшла та питала.
Було й таке, що під тином
З сином ночувала... («Катерина», 1838)
Пло́ща
Шевче́нка — площа у Броварах, розміщена
на розвилці основних магістралей міста — вулиць Київської та Кірова. Названа
на честь Тараса Григоровича
Шевченка. На території площі розташований парк
імені Т. Г. Шевченка.
На місці площі раніше розміщувалась Свято-Троїцька церква, також тут було перше
розташування церкви Петра та Павла. Коли відбувалось
перепоховання Шевченка у 1961 році, священики цих церков служили молебень біля
поштово-кінної станції. Пам’ятна дошка, встановлена на теперішньому кінотетрі
ім. Шевченка свідчить: «На цьому місці знаходилась поштово-кінна станція, де
часто бував Шевченко. В травні 1861 року тут зупинилася траурна процесія з
прахом Великого Кобзаря». Пам’ятний знак, що встановлений 1991 року на
відзначення 150-ї річниці похорону Шевченка, має такий напис: «Через Бровари у
травні 1861 року пролягав останній шлях Т.Г.Шевченка з Петербурга до Канева».
Історія площі
розпочалася у 1923 році, коли на цьому місці скульптор Петро Верна виготовив пам'ятник у вигляді
дерев'яного бюсту Тараса Шевченка.
У 1939 році пам'ятник змінили на бетонний, а у 1964 — на гранітний. У 1930-тих
роках почали будувати площу. Тоді Свято-Троїцьку церкву, що була в аварійному
стані], знесли, на її місці побудували сквер.
До березня 2014 року, до 200-ої річниці
Тараса Шевченка, була запланована реконструкція площі. Згідно з проектом, у
сквері з'явилися такі пам’ятні оновлення:
·
оновлення
пам'ятника Тарасу Шевченку — відкрите 14 вересня 2013 року;
·
невеличка
капличка;
·
скульптурна
група Кобзаря та персонажів з творів Шевченка;
·
стела
загиблим воїнам;
·
пам’ятний
знак на місці розташування церкви Святої Трійці — відкритий 14 вересня
2013 року;
·
верба,
посаджена руками Шевченка у Казахстані;
Оновлений сквер після реконструкції
урочисто відкрили на 383-тю річницю міста Бровари 14 вересня 2013 року.
Учасник 7:
Світове значення творчості
Про все більшу світову славу великого Кобзаря свідчать
пам'ятники, встановлені в різних країнах світу: у Палермо (Канада), Бухаресті,
Вашингтоні, Нью-Йорку, Парижі тощо.
Творчість
Шевченка постає чи не найвидатнішим всеєвропейським і світовим явищем, бо досі,
як слушно зауважив Вадим Скуратівський, «вікове горе мас, по суті, не мало
своїх літературних уст, не розверзалося ними, не прорізалося своїм художнім
голосом». Були окремі літературні спроби, але настільки несміливі й
наслідувальні стосовно панівної культури, що ставали панською іграшкою, а не
грандіозним мистецьким явищем і національно-соціальним викликом, яким була
творчість великого Кобзаря. Саме Шевченко вперше в історії порушив тисячолітню
німоту соціальних низів. Тому «Кобзар» і має планетарне значення, саме українським
словом вперше заговорили невідомі досі для елітарної культури світи, речником
яких став українець, він своєю творчістю демократизував європейську та світову
літературу.
Шевченко
– явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не
тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої
країни.
Тарас...
Просторо в цьому імені. В ньому вся історія наша, все буття, ява і
найпотаємніші сни. Нас просто не існує без нього: Україна – це Шевченко,
Шевченко – це Україна.
Уявити себе без
Шевченка – все одно, що без неба над головою. Він – вершинна парость родового
дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його
вознесена на вершину. Іншої такої могили на Україні нема, нема такої могили на
всій планеті. Вона – немов козацька вежа, де при наближенні небезпеки
запалювали сторожовий вогонь. Вогонь на сторожовій вежі Шевченка не згасає
ніколи.
Шевченко
універсальний. Кажемо: Тарас – і чи є такий українець, який би не знав, про
кого йдеться.
Інсценування 2: Слово Кобзаря.
(звучить пісня )
На сцену виходить Шевченко. Разом із ним – гурт селян із
граблями, косами. Кожен хоче щось сказати поетові.
Дід. Тяжка наша доля в
кріпацькому ярмі, Тарасе.
Селянин. Пани – кати... Латану
свитину з каліки знімають, бо нічим обуть княжат недорослих!
Дівчина. А он розпинають вдову за
подушне, а сина катують... Єдиного сина, єдину дитину, єдину надію в військо
оддають!
Жінка. А онде під тином опухла
дитина, голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне...
Дід. Чи Бог бачить із-за хмари
наші сльози, горе?
Жінка. Чи довго ще на сім світі
катам панувати?
Шевченко. (задумливо)
Пани,
пани, схаменіться!
Будьте
люде,
Бо
лихо вам буде.
Розкуються
незабаром
Заковані
люде,
Настане
суд, заговорять
І
Дніпро, і гори!
І
потече сторіками
Кров
у синє море
Дітей
ваших...
Учень 2.Слухайте, слухайте слово,
Слово
живе Кобзаря!
Лине
воно над світом
За
океани й моря.
Він
заповів нам жити
У
вільній новій Україні,
Він
заповів любити
Ниви
свої золотії.
Він
заповів не забути
У
вільній сім’ї співця.
Голос
поета віщий
В
наші ввійшов серця.
Учень 1.
Ми чуємо тебе, Кобзарю,
крізь століття,
І голос твій нам душу
окриля.
Встає в новій красі,
забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе , звільнена
земля.