Коли у найдавніших людей виникла потреба записувати, передавати іншим інформацію, досвід, знання, то «сторінками» перших книг ставали камені, стіни печер… Гострим  предметом, а згодом різноколірною глиною на стінах своєї печери людина малює малюнки: зображення тварин, сцени з життя свого племені тощо. Перші малюнки стародавніх людей учені назвали «кам’яною книгою». З цієї книги ми дізнаємося, якими були наші далекі предки, як вони жили.

  Люди, що жили на берегах річок Тигру та Євфрату, використовували в якості матеріалу для письма глину. З м’якої глини робили прямокутні плитки – глиняні таблиці, загостреними паличками видавлювали на них знаки, схожі на трикутні клини (клинопис). Потім плитки сушили і обпалювали на вогні в печі. Одержували пласкі цеглини – сторінки книги, які зберігали в спеціальних ящичках. Так створювалась глиняна книга.

   У далекій Африці із болотяної рослини папірусу люди робили собі дахи.     Якось один чоловік лагодив хату. Розрізав стебло папірусу, витяг волокнисту серцевину, поклав на сонці. Через деякий час спостеріг, що волокна перетворились на сухі вузенькі стрічки, які добре вбирали фарбу. Це означало, що на папірусі можна писати.

  Книги-сувої робили також із пергаменту – тонкої козячої або телячої шкіри. Першу таку книгу зробили в Малій Азії (у стародавньому місті Пергамі) в ІІ тисячолітті до н.е., через те матеріал зі шкіри назвали пергаментом.

Люди шукали матеріал для письма, який би був довговічним, стійким до сонця і вологи. Нарешті в Китаї винайшли папір, але китайці довгий час не ділились секретом, тому папір був теж дуже дорогим, хоч і дешевшим за пергамент. Так з’явились паперові книги.

   Першу друковану книгу зробили в середині XV ст. в Німеччині. Винайшов станок-верстат - майстер Йоган Ґутенберґ.

     На території Київської Русі першим  друкарем  був  Іван Федоров.